Пояснювальна записка

Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру й визначають основні напрями виховної роботи з молоддю та модернізації навчально-виховного процесу. Саме тому повернення до  традицій християнського виховання – нагальна потреба сьогодення, невідкладна справа освітян та духовенства. У незалежній Україні Церква займає належне місце в розвитку культури, освіти, у вихованні людини на основі християнських  чеснот. ТНВК «Школа-колегіум Патріарха Йосифа Сліпого», дотримуючись державного стандарту освіти та застосовуючи принципи християнської моралі, ідеї прогресивної освіти організовує для дітей навчальні і практичні заняття, які будуть забезпечувати їх всебічний розвиток.

Основне завдання виховного процесу в школі-колегіумі полягає не стільки в тому, щоб навчити основних засад християнської віри, а в тому, щоб дитина в них повірила і прийняла до свого серця як життєву необхідність, щоб відчула потребу ними жити. Знання, закладені в контексті віри, стають мудрістю і баченням життя. Адже «освіта, яка не вчить жити успішно в сучасному світі, не має ніякої цінності» (Роберт Кейосакі). Школа повинна присвятити себе цілісному розвиткові людини, робити це в єдності з церквою і розуміти, що всі людські цінності знаходять своє втілення в єдності з Богом.

Тому програма виховної роботи школи на 2011 – 2016 н.р. випливає із потреби плекання високоморального та національно свідомого молодого покоління  на основі етнопедагогіки та християнської традиції.

Кредо ТНВК «Школа-колегіум Патріарха Йосифа Сліпого»: «Через терни до зірок».

Метою програми виховної роботи з учнями є формування у вихованців системи цінностей, ідеалів і пріоритетів, що сприяють вихованню життєлюбної і творчої, критично мислячої і толерантної, національно свідомої і суспільно-активної молоді, такої, що знає: світ треба змінювати на краще.

Перед учнівсько-педагогічним колективом поставлено завдання:

• Глобального рівня: засвоєння абсолютних, вічних цінностей суспільства, виховання поваги до інших народів і культур;
• Загальнодержавного рівня: виховання громадянина, формування рис національної самосвідомості, засвоєння культури українського народу;
• Шкільного рівня: формування наукового світогляду та внутрішньої потреби у самонавчанні; формування вміння взаємоіснувати із членами різновікового колективу, проявляючи ініціативу у спілкуванні;
• Родинного рівня: засвоєння позитивних цінностей сучасної сім’ї, реалізація замовлень батьків щодо морально-естетичного розвитку їхніх дітей;
• Особистісного рівня: виховання поваги до релігії, народних традицій і звичаїв, української мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй, шанобливого ставлення до родини, любові до ближнього; реалізація індивідуальних прагнень вихованців, морально-естетичне становлення особистості.

Гуманістичну, особистісну спрямованість навчально – виховного процесу школа реалізує через відповідну систему принципів:

• принцип цілісності процесу формування особистості;
• принцип поваги до особистості дитини, її почуттів і здібностей;
• принцип самореалізації і саморозвитку учнів;
• принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей;
• принцип навчання і виховання в діяльності і спілкуванні;
• принцип стимулювання до самовиховання.

Програма ґрунтується на положеннях міжнародних правових актів та чинного українського законодавства: Конвенції ООН про права дитини (995-021), Конституції України, Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», у ній враховано ідеї та підходи Рамкових Рекомендацій ЄС «Ключові компетентності для ціложиттєвого навчання», Державної національної програми «Освіта», Концепції виховання  дітей та молоді у національній  системі  освіти, Національної доктрини розвитку освіти, Національної програми патріотичного виховання молоді, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Програми Міністерства освіти і науки України «Основні орієнтири виховання  учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України», програми виховання «Створення виховного простору у загальноосвітніх навчальних закладах м. Тернополя в контексті модернізації освіти», підготовленої методистами ІМЦО управління освіти Тернопільської міської ради Хомою С.О. та Ріжком А.Б., чинного Положення про класного керівника, Духовного статуту Тернопільського навчально-виховного комплексу «Школа-колегіум Патріарха Йосифа Сліпого».

Зміст виховної діяльності

Концептуальна ідея школи-колегіуму  – формування системи цінностей, що мають ієрархічну будову: особисте – родинне – громадянське, національне – вселюдське – і ведуть до становлення в людині характеру, демократизму, патріотизму, моральності.

ТНВК «Школа-колегіум Патріарха Йосифа Сліпого» є оригінальним навчально-виховним закладом, де об’єднуються зусилля держави і Церкви для реалізації спільної мети – виховання українського молодого покоління всебічно зрілими і духовно розвиненими особистостями. До покращення ефективності формування духовно зрілої особистості учнів долучається і християнська спільнота нашого регіону. Вона через присутність у закладі духівника, що допомагає формувати духовно сприятливу атмосферу закладу, а також через свідомих і практикуючих християн, педагогів і вихователів, через батьківський комітет та громадські організації впливає на покращення рівня навчання і виховання дітей.

Виховна робота ТНВК «Школа-колегіум Патріарха Йосифа Сліпого» ґрунтується на гуманістичній, особистісно орієнтованій парадигмі освіти і побудована на засадах дитиноцентризму, що відкидає  суб’єктивізм вихователя і виводить зміст виховання на основі визначення і вивчення тих сфер у яких проходитиме життєдіяльність дитини та врахування того, які вимоги до людини ці сфери висунуть. До цих сфер належать такі: Я і моє Над – Я, Бог і Я  (наявність індивідуальних приорітетів), Я і моя родина (зміцнення позицій сімейних цінностей), Я і людська спільнота, Я і моя Батьківщина (становлення громадянської позиції та національної самосвідомості), Я і людство (процес формування загальнолюдських та духовних цінностей), Я і природа. Лише у межах цих сфер, можемо конкретно назвати цінності, які дитина і підліток повинні вже в сім’ї та школі пізнати і прийняти: ціннісне ставлення до себе, ціннісне ставлення до сім’ї, родини, людей, ціннісне ставлення до праці, ціннісне ставлення до природи, ціннісне ставлення до культури і мистецтва, ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави.

Виховний вплив здійснюється не одномоментно, а поетапно. Програмою передбачено такі кроки реалізації завдань:

• Діагностика й аналіз. На цьому етапі здійснюється діагностування наявного стану. Інформація допоможе вчителю правильно скоригувати зміст виховання в напрямі, сприятливому для розвитку позитивних цінностей дитини. Для діагностування можна використовувати прості методики: ЦОЛ, «Ціннісні орієнтації» М.Рокича, «Здійснення бажань». Загальне уявлення про пріоритетні цінності дитини дадуть найпростіші бесіди чи опитування.
• Поетапне формування ціннісних орієнтацій. Використовуючи результати діагностики та опираючись на вже досягнутий рівень, вихователі організовують такі педагогічні умови, що допоможуть учневі наблизитись до наступного рівня. Починається робота із формулювання найближчої життєвої мети (вправи «Моя мета», «Визнач позицію», «Найважливіше», «Асоціативний ряд», «Мета життя»). Формулювання мети супроводжується аналізом актуальних інтересів і їх зіставлення з нею. Ідеальною ситуацією було б об’єднати роботу і досягти конвенціального рівня морального розвитку молодої людини, внаслідок чого відбувається закріплення орієнтації на слухняність, уникнення покарань, готовності дотримуватися традиційних моральних стереотипів. Слід враховувати ієрархію ціннісної системи учнів, ступінь їх важливості: я-цінності – цінності моєї сім’ї – шкільні пріоритети – цінності держави – загальнолюдські цінності.
• Об’єднання зусиль над формуванням морального обличчя та цінностей конкретного учня. На цьому етапі складаються програми роботи з окремим учнем, класним колективом та різновіковою групою, визначаються чіткі стратегії в роботі, розробляється система прийомів, соціального підкріплення.
• Родинно-шкільне згуртування. В цей час вивчаються морально-етичні традиції сім’ї, звертається увага на родинні цінності. Залежно від типу сучасної сім’ї (егоїстичні, атрибутивно-споживацькі, замкнуті, експериментальні, домінантні, гармонійні (класифікація К.Журби)) визначаються питання, над якими треба працювати з учнем та групою. До цього етапу пропонується проведення шкільних свят за участю членів родини, уроків, де б старші покоління ділилися спогадами, традиціями, а молодші – знайомили зі своїми інтересами; сімейних тренінгових занять, духовних бесід, спільних екскурсій, колективних справ та операцій за участю членів сім’ї.
• Поєднання морально-естетичних принципів із реальним життям учня. Система морально-естетичних цінностей, що формується в учня, не може залишатися лише теоретичним надбанням особистості, вона реалізується у когнітивній діяльності, соціальних стосунках. Тільки працюючи з особистістю як із цілісним утворенням, можна сподіватися на позитивні зрушення.

 Вправляння у морально-етичних вчинках. Система ціннісних особистісних утворень закладається саме в ранній юності, саме вони мають значення для оволодіння соціальною роллю дорослого. Якщо потребу цієї ролі не задовольняє школа, сім’я, то діти прагнуть на вулицю, де вони вважаються дорослими. Слід давати учням більше можливостей «вправлятися» в моральних вчинках. Опираючись на досвід, діти формулюватимуть певні моральні судження, що закріплюватимуть певні цінності, які задовольнятимуть базові потреби в самоповазі й лобові. Кожна особистість повинна вважати себе безцінною.

• Визначення авторитетів. Індивідуальний авторитет відіграє значну роль у процесі формування цінностей, з огляду на такий орієнтир людина починає ставити до себе вимоги. Визначивши ідеали дитини, можна здійснювати педагогічні впливи на процес формування еталонів. У цей час найважливішими засобами дослідження є класний колектив, різні неформальні групи. В яких перебуває учень, де найчастіше і виявляються подібні ідеали людей.
• Формування позитивної «Я-концепції». «Я - концепція» - стрижень особистості людини, регулятор її поведінки і діяльності: система уявлень індивіда про себе, на якої він будує стосунки з людьми. Процес формування духовного «Я» дитини містить такі дієві компоненти:

• усвідомлення дитиною своєї дії, мети своєї поведінки;
• визначення дитиною найкращих своїх рис;
• визначення вихователем чинників, що впливають на «Я» дитини (академічні успіхи, неуспіхи, соціокультурна, до якої належить учень, його висока загальна активність, прагнення до успіху, самостійність, вибірковість прагнень, інтелект, порівняння себе з іншими і результати самоаналізу, соціальний статус родини, зовнішність дитини, досвід соціальної поведінки, ставлення до дитини, особливо батьківське);
• формування в учнів почуття самоповаги;
• досягнення оптимального рівня розвитку самокритичності суб’єкта;
• виявлення ціннісних орієнтирів колективу, до якого належить дитина, та вплив на їх формування.

• Врахування вимог суспільства до особистості. Серед цих вимог можна визначити такі:

• розвинені навички самореалізації (розв’язувати проблеми з освітою, працевлаштуванням, матеріальним забезпеченням);
• вміння орієнтуватись у політичній, економічній, соціальній ситуаціях у державі;
• вміння жити в умовах демократії, тобто приймаючи думки інших як належне;
• повага до особистості;
• діловитість, підприємливість, заощадливість;
• уміння переконувати, доводити слушність власної думки;
• сформовані моральні засади особистості.

•  Моніторинг та корекція є необхідними на кожному етапі і здійснюються постійно.

Для реалізації завдань Програми педагог може користуватися цілим арсеналом різноманітних методів. Їх вибір залежить від вікової категорії та поставленого завдання. Змінюючи виховну систему, ставлячи за мету не нав’язування правил і норм та примусове їх виконання, а створення умов для осмислення суті моральних правил і норм, їх доцільності, добровільного їх сприйняття, творчого застосування, набуття досвіду морально-ціннісного ставлення до навколишнього світу, до людей, до самого себе, варто застосовувати такі методи роботи:

• створення поглиблених ситуацій та їх аналіз;
• етичне оцінювання та співвідношення з іншими еталонами гуманної поведінки;
• морально-етичні вправи;
• етичні тренінги;
• комунікативні ігри;
• духовні бесіди;
• «проективні» методики;
• театр-експромт;
• презентації;
• операції;
• метод виявлення самооцінки з елементами бесіди, гри;
• метод привчання;
• колективні творчі справи;
• метод соціально-моральних вправ:

• умовні;
• реальні;
• перспективні;
• оцінно-наслідкові.

Крім того, застосовуються також традиційні методи: спостереження, опитування, анкетування, бесіди, диспути, години спілкування, різі форми роботи із книжкою, ілюстраціями, періодичною пресою, усні журнали, екскурсії, ранки, свята, вікторини, конкурси, змагання. Слід відійти від так званих виховних годин, адже виховання – постійний, безперервний процес, а не 40-хвилинний вплив на дитину раз на тиждень.

Для кожної вікової категорії прийнятним є використання індивідуальних (консультації), групових (тренінги, дискусії, дебати, ділові і рольові ігри) та колективних (проекти) форм роботи. Вибір форм залежить від особливостей перебігу виховного процесу (необхідність колективної і групової роботи; залежність від етапу формування морально-етичних цінностей та від конкретної ситуації).

Напрями реалізації Програми:

• у процесі викладання навчальних предметів;

- у процесі позакласної, позашкільної діяльності, у роботі з батьками;

• співробітництво з християнськими спільнотами;
• шляхом спільної роботи з бібліотеками, закладами позашкільної освіти;
• діяльність органів учнівського самоврядування;
• співробітництво усіх шкільних «поколінь»;
• співпраця із працівниками галузі охорони здоров’я, соціальної діяльності.

Планування роботи за Програмою здійснюється залежно від поставленого завдання, проблеми, конкретної ситуації, результатів моніторингу, рівня сформованості певних морально-етичних цінностей, понять, ідеалів та вікових особливостей дітей. Робота планується:

• на рік,
• на місяць
• на тиждень,
• для конкретної справи.

У план постійно вносяться зміни та корективи, його необхідно складати й корегувати разом з учнями.

Очікувані результати

1. Створення сприятливих умов для учасників навчально – виховного процесу для найбільш повного розкриття їх фізичних, психічних та соціальних можливостей та збереження і зміцнення їх здоров’я.
2. Забезпечення життєвої, соціальної компетентності учнів.
3. Посилення взаємодії між школою, родиною, громадськістю та ВНЗ.
4. Створення комфортних умов для забезпечення всебічного розвитку школярів.
5. Підвищення результативності роботи з обдарованою молоддю.
6. Формування випускника школи як:

• Людини – багатогранної особистості (розвиток інтелектуальної сфери, творчих здібностей, духовного світу);
• Громадянина (патріота, інтернаціоналіста, професіонала);
• Сім’янина (любов до близьких, до родини, до школи);
• Християнина (сучасне повернення до віри в Бога є не що інше, як повернення до природовідповідності. Без духовності не уявляємо  моральності, справжнього патріотизму, справжньої демократії, справжнього особистого життя).